Забути все…, здається це так просто,Та важко зразу на душі стає…
Бо згадую я очі твої часто,
І посмішка в уяві постає…
І погляд від якого в’яну,
І голос ніжний у моїх думках…
Цей поцілунок у лице румяне,
І образ твій у моїх дивних снах.
Та ні , напевно, більше я ніколи
Не зможу погасити той вогонь,
І вже повік я буду в цім полоні,
Й чекатиму на знову дивний сон.
Та чи прийдеш поговорить зі мною,
Чи ти захочеш бачити мене?
Дарма, що доля стала злою,
І що тебе від мене відверне…
Дарма це все, бо я повік з тобою
І нас ніхто не зможе розлучить…
І ти своєю легкою ходою,
Прийдеш щоби повік мене любить.
Коментарі
Дописати коментар