Теплий подих

Зима не відпускає наші душі,
Все не дає пробитися теплу,
То замітає у холодній стужі,
То напускає нам туман, імлу.

Спочатку твоя видимість страждає,
Не помічаючи усіх її старань,
Як свічка твоя радість затухає,
А твоя біль приходить без вагань.

У серце заселяється неспокій,
Розчарування, розпач тут як тут.
Ти відчуваєш, як ти одинокий,
Усім єством забившись в глухий кут.

Та варто лиш відчути теплий подих,
Вся крига скресне і пройде туман.
Слідів зими на серці стане жодних.
Душа ж відновить свій минувший стан.