Забути все…, здається це так просто, Та важко зразу на душі стає… Бо згадую я очі твої часто, І посмішка в уяві постає… І погляд від якого в’яну, І голос ніжний у моїх думках… Цей поцілунок у лице румяне, І образ твій у моїх дивних снах. Та ні , напевно, більше я ніколи Не зможу погасити той вогонь, І вже повік я буду в цім полоні, Й чекатиму на знову дивний сон. Та чи прийдеш поговорить зі мною, Чи ти захочеш бачити мене? Дарма, що доля стала злою, І що тебе від мене відверне… Дарма це все, бо я повік з тобою І нас ніхто не зможе розлучить… І ти своєю легкою ходою, Прийдеш щоби повік мене любить.
