Поетична сторінка Музичук Олени

Ні дощ, ні смерч не стане на заваді, І танець вестиме омріяна душа. А серце віднайде у цім відраду, У вирі пристрастей, забувши де межа... Відтінки ніжності заграють кольорово, В очах засяє іскорка життя. Хоч досі це для мене незнайомо, Душа зривається у такт передчуття.

Сучасні тренди не замінять щирість. Якщо відкрита вам людська душа, То це так проявляється сміливість, Бо за таке в нас - ріжуть без ножа. Ніщо не може замінити вірність, Її тепер на пальцях полічить. Нажаль у світі править непостійність, А все безцінне пробують купить. Чомусь так зараз в нас багато фальшу, Її нам продають немов товар. Вже похоть за любов вважають старшу, На п'ядестал несучи цей нектар.

Все що залишилося сміятись Чесно, отак щиро від душі Посмішкою людям вихвалятись Плакати ж потрібно уночі. І нехай єство все розриває Крик душі замінить гучний сміх Посмішка все легше пробачає, Ніж душа утомлена від сліз.

Буває просто нічого казати, Й на вітер не кидаючи слова - Лиш поглядом я можу докоряти! Він більше скаже, ніж мої вуста. Він пропече вогнем, що поїдає, Захопить враз, неначе на пожар. Так буде опір...Хай тебе спасає - Твоя ж та злива із словесних хмар.

Чи має краса якісь певні границі? Чи є у ній рамки, чи ж має межу? Ніякі у світі найглибші криниці, Не варті нічого - глибинам душі. Ніякі прикраси, коштовне каміння Не можуть сіяти, як очі людей. Той погляд, що любить іскриться промінням, Його не купити за купу грошей. Не купиш ти посмішку щиру дитячу, Любові безмеж не осягнеш красу, І сльози людини, від болю невдачі Лиш нам відкривають її простоту. Та вибір людський - це фізичне й тілесне... Не те, що є вічне й безмежне в красі. Й стежками краси все стає перехресним Лиш тіло, і погляд - не витвір душі.

Уночі я милуюсь зорями, В них вбачаю безмежність сил. І буває своїми крилами Я лечу в їх осяйний вир. Там гублюсь помІж міріадами І не хочу шукати шлях. Накивавши від себе п'ятами, Я ось так зупиняю час.