Поетична сторінка Музичук Олени

Не завжди все приходить вчасно - Це життєвий такий закон. Часто пізно стає все ясно, Коли треба не прийде сон. Не завжди з війни повертаються, Хоч на батька чекає маля. Діти в мами про тата питаються: "Не вернувся чому він здаля?" Не завжди ми хочем сміятися, Хоч і жарт нам сказали смішний, І буває нам треба старатися - Посміхатися, бувши сумним. Не завжди однодумців маємо, Часто люди кричать навздогін. Та чи часто ми це прощаємо? Чи від когось чекаєм поклін? Не завжди в нас так як хочемо, Як  в думках  малюємо план Лиш якщо дочекатися зможемо - Сонце знову розвіє туман.

Ти не чекай, якщо немає шансів. Ти не люби, якщо тебе болить, Якщо від погляду, до стиску твоїх пальців- Душа перевертає і кричить. Ти зупинись, якщо не відчуваєш. Ти відпусти, якщо це не твоє. Якщо недоліків й провин не пробачаєш, Якщо байдужість з кожним днем росте. Але борись, якщо горить надія, Не зупиняйся та не відпускай. Досягши фінішу, ти  втримай свою мрію, Й тоді люби і віддано кохай. 27.03.2019

Тебе одного запросила в сни, Ми там щасливі й мило нерозлучні. Між нами там немає більш стіни, А наші помисли у такті мов співзвучні. Тобі одному показала світ, В якому я є щира - не фальшива. Це є мій старт, це є і мій політ, І я найбільш стаю у нім вразлива. Лише тебе у казку провела, Яку складала мріями своїми. А це не ти був, це була імла... Бо сни мої були тобі чужими.

Товпа кричала: "Слава і осанна!" Усі раділи: "Ось Пророк іде!" Вони для Нього віддавали шану Та лише Він знав серце їх пусте. Так знав Ісус, що пил їх ось погасне І замість "Слава!" буде "Розіпніть!" Що їх хвала всього лише дочасна, Що їх ненависть буде не спинить. Ті самі руки, що стелили віття, Пізніше битимуть нещадно без жалю. Вінок із терну покладуть, не з квітів, В лице плюватимуть Небесному Царю. Де стільки сили, щоби все стерпіти, Щоби цей натовп легко так простить? Як я хотіла б Боже теж так вміти За всі зненаваги лиш благословить.