Поетична сторінка Музичук Олени

"Мороз пробирает по коже, Как же холодно здесь и темно... Из людей мне никто не поможет, Только Богу ведь не всеравно. Исус, не прошу ведь я много, Помоги для меня лиш в одном, Чтобы в этой нелегкой дороге Я был верным тебе и потом." Так молился и плакал в темнице Осуждённый за веру й Христа. Он давно ничего не боится, Не боится он и умирать. Он готов пережить боль и муку, Он готов за Исуса страдать. К небесам поднимает он руки, Просит Бога, чтобы не предать. Чтобы верным остатся навеки И чтоб пытки были не страшны. Тяжело закрывает он веки, Вспоминая мынувшие дни. Ведь вчера он еще был счастлывий, У него был и дом и семья. Он по Боге был самый ревнивый, С детсва начал служить для Христа. На служенье в другую деревню Он й в мороз окрылённый бежал, Й для Христа благодарности  песню Он всегда в своем сердце держал. Не боялся властей и указов : Что нельзя для Исуса служить. И не верил он ихним рассказам, То что в мире здесь Господа нет. Вспоминая

Він йшов під тягарем хреста важкого, За Ним товпа тяглася все крича: "Розп'ясти!" - виривалося з злобою, "Розп'ясти!" - виривалося з-за плеча. Він йшов смиренний, хоч вони плювали, Він йшов на смерть заради їх життя. А люди все кричали і кричали, Без жалості, любові й співчуття. Без сумніву, що не достойний жити, Та з вірою, що гідний розп'яття. Цей людський гнів ніхто не міг спинити. У них мета: позбавити життя. І знов лунає: "Розіпніть негайно, Варрава хай живе, але не Він!" Проте Ісус несе хреста спокійно, Іде на смерть не людський - Божий Син. Він йде смиренний, змучений тілесно, Для того, щоб Його там розп'яли. Він йде з метою, щоб були спасенні, Всі люди, покаяння що знайшли. І ось цей хрест уже стоїть чекає, Що зараз святі руки тут приб'ють. І люд навколо ката не спиняє, Вони і дальше на Христа плюють. Вони і дальше з Господа глузують: "Якщо Ти Божий Син - зійди з хреста!" Уже самі себе вони не

Я так стремилась осягнути щастя, Що залишила Бога в стороні. Хоч перед тим сама просила часто Своє благословіння дай мені. Я так стремилась осягнути радість, Що не помітила, що це лише міраж. Хоч на обличчі залишилась святість: Це лише слід, це лицемірна фальш. Я так любов стремилась осягнути, Що не помітила як втратила Христа. Без Бога не дано її збагнути, Вона тоді порожня і пуста. Я так стремилась осягнути вірність, Що зрадила найперше це собі... І всі слова мов втратили доцільність, Сама ж собі лишила ніж в спині. Я так стремилась та не осягнула, Я так хотіла та не досягла. Ночами марила і лиш тоді збагнула: Чого шукала так і не знайшла. Я не знайшла і стала нарікати, Я Богу гнів виказувала свій: "Як довго Господи мені іще чекати? Як довго ще триватиме цей бій?" А Бог терпів, чекав мене невдячну, Що я прийду, вернуся в Отчий дім, Що я в своїй надії не погасну, І що щаслива буду лише в Нім. І все ж прийшла замучена й нещасна, Безсила впала я пе