Поетична сторінка Музичук Олени

Ще  з ранніх літ ми нерозлийвода, Неначе сестри,хоч і не по крові, Нам не страшні ні горе, ні журба, Бо наша міць і сила у молитві. Ти знаєш все, усі мої секрети, Ти розумієш з погляду мене, Ти бачила мої падіння й злети, Підтримувала словом: «Все мине». І зараз я в ці радісні хвилини, Від серця привітати хочу вас. Бо вже тепер немає дві стежини, Одна дорога серед безліч трас.

Забути все…, здається це так просто, Та важко зразу на душі стає… Бо згадую я очі твої часто, І посмішка в уяві постає… І погляд від якого в’яну, І голос ніжний у моїх думках… Цей поцілунок у лице румяне, І образ твій  у  моїх дивних снах. Та ні , напевно, більше я ніколи Не зможу погасити той вогонь, І вже повік я буду в цім полоні, Й чекатиму на знову дивний сон. Та чи прийдеш поговорить зі мною, Чи ти захочеш бачити мене? Дарма, що доля стала злою, І що тебе від мене відверне… Дарма це все, бо я повік з тобою І нас ніхто не зможе розлучить… І ти своєю легкою ходою, Прийдеш щоби повік мене любить.

Як хочеться тобі уже признатись, Що ти для мене найрідніший в світі, Губами за твої вуста хапатись І відчувати невагомість в тілі. Як хочеться скоріше обійняти, Відчути подих, запах твого тіла, Поринути у світ твій і сказати: Я лиш тебе одного так любила!

Рахую дні до зустрічі з тобою, Так хочеться перемотати час. Без тебе на душі нема спокою, Без тебе я сумую раз-у-раз. Мій любий, я рахую дні постійно І позначаю їх в календар...