Поема "Лист до Ісуса"

Лист до Ісуса!

Він любив свою маму, хоч вона його й словом не тішила
І увагу давно не звертала на нього свою,
Із петлі уночі він виймав, коли вона вішалась,
І на міст біг за нею, щоб знову від смерті спасти.

Він бутилки здавав і кормив її кашею з ложечки,
А з кімнати опалки цигарок виносив завжди,
Вірив зглянеться Бог і терпіти лишилося трошечки,
Хоч молитись не вмів, повторяв: «Збережи від біди!»

Якось раз після школи він пішов на місцеве кладовище,
Там хлопчина ридав і під ніс говорив щось собі
Й одна жінка поблизу побачила це нещасне видовище,
«Бідолашне дитя, знов прийшов і ридає в журбі».

Підійшла до хлопчати й подивилась на нього із ніжністю
- Тебе звати то як? – нахилилась до нього вона
- Я Андрійко – схлипнув хлопчик до жінки з привітністю,
- Так за татом сумуєш? О бідна, дитино, моя!

Вона знала сім’ю їхню, і трагедію знала страшну
Як аварія сталась і як жінка страждала тоді
І для хлопчика вона дала лиш пораду одну:
«Ти молись, Бог почує тебе у журбі.»

Він підняв свої очі заплакані з здивуванням у погляді:
«Отче наш тільки знаю, не вмію молитися я»
І він знов заридав здригаючись тихо на холоді,
Жінка просто взяла й пригорнула до себе дитя.

«Ти не плач, мій хороший, Бог наш добрий і чує людей,
Ти до Нього звернися як до свого найкращого друга!
Він почує молитву й витре Він сльози з очей
Й стане легше тоді, й пропаде і твій біль і ця туга.

А як хочеш, ти можеш Ісусу листа написати,
І мені принеси ти його, після школи як будеш іти
Якщо хочеш приходь, завтра буду тебе я чекати,
Й на зібрання я буду за проблему твою заявляти.

І за тебе помолимось в церкві, не плач лиш благаю
Бог почує тебе, бо Він любить усіх нас людей,
І на лист Він дасть відповідь скоро я знаю,
Ти знов будеш щасливий, ти побачиш Його ще чудес.

Цілий вечір писав він листа по дитячому щиро,
І він завтра цій тьоті його віднесе.
А назавтра побачила матір той лист до Ісуса,
Що шукала вона серед зошитів Хто розбере?

Розгорнула записку, де почерком рівним, старанним:
Він писав лист-прохання до Батька небес і землі
«Мій Ісусе, ти для мене колись був незнанним,
Але тьотя сказала, що любиш людей ти усіх.

Я благаю помилуй матусю, щоб про рюмку забула вона
Мені боляче сильно від того, що душа її пропада
Я ж так само страждаю від того, що татуся вже більше нема,
Зроби так, щоб вона своє щастя у тобі, Ісусе, знайшла.

Ісусе благаю, якщо виповниш це ти бажання,
То не жаль і для цього життя мені буде віддать,
Мати лист прочитала і раптом в душі покаяння,
А з очей градом сльози невпинно біжать.

Подивилась в вікно: син із школи додому вертається
І до неї всміхається і рукою махає привіт,
Тільки раптом, як в сні в її сина машина врізається,
І проснутись не можна, з уст зривається крик «Боже, ні!»

Ось вже місяць пройшов, як в дитинстві везе на калясочці,
Вона сина рідненького – на служіння в молитвенний дім,
Доглядає за сином, кожен день у чистенькій рубашечці,
Кормить з ложечки, і души вже нечає у нім.

І настало прозріння для матері, відродилося серце в Христі
Але важким шляхом покаяння це, син у неї тепер інвалід.
Бог завжди до сердець наших стукає, щоб зробить переміни в житті,
Йдіть на поклик Ісуса відразу ви, не лишайте болючих слідів.
автор: Музичук Олена