Біліє сніг немов перлина І місяць сяє надворі. У місті пізня вже година, Давно все спить у цій порі. Та ось по вулиці повільно Снує хлопчина в самоті, Вдивляється у темінь пильно, Немов він хоче щось знайти. Йому на вигляд років десять, Не знаю, може, й навіть сім. Помітно, - це дитя не пестять, По тій одежі, що на нім. На ньому курточка дирява, Кофтинка довга до колін. І образ цей в нічній темряві Іде до кращих перемін. Він йде, хоч вітер дме у спину, Хоч замерзають ноженята, Він знає, що іти повинен, Якраз напередодні свята. Андрійко добре пам’ятає Слова, що мама говорила: «Мій синку, я вже помираю, Люби Христа як я любила. Служи для Нього всім серденьком, Молись постійно щиро й просто. Тобі Він буде рідним Батьком, Підтримає тебе Він часто. Я йду туди, в оселі вічні, Де радість, мир і душам спокій, А ти прийдеш туди пізніше… Я мушу йти, прощай, синочку…» Він озирнувся, сів на лавку, Руками очки затулив, Згадав він теплую домівку, Як ...
Коментарі
Дописати коментар